Жіноче обличчя математики
16.04.2012, 22:06

Державний професійно-технічний навчальний заклад
 «Переяслав-Хмельницький центр професійно-технічної освіти»

 

ЖІНОЧЕ ОБЛИЧЧЯ МАТЕМАТИКИ

 

                                                                            Підготувала викладач математики

                                                                                                    Кучеренко Р.Д.    

Ведучий1 Доброго дня, шановні глядачі!

Ведучий 2 Доброго дня!

Ведучий 1 Як ти думаєш, що таке математика ?

Ведучий 2 Ну, математика – це формули, теореми, рівняння, графіки та ще багато інших речей, часом зрозумілих, а часом - не дуже

Ведучий 1 Але ж погодьтесь, що математика – це не тільки формули й теореми, це ще й ті люди, які нею займаються, ті люди, які вкладають всю душу в її розвиток.

Ведучий 2 Я продовжу твою думку словами видатного шотландського фізика Д. Максвелла: "Наука захоплює нас тільки тоді, коли, зацікавившись життям великих дослідників, ми починаємо стежити за історією їх відкриттів".

Ведучий 1 Звичайно, видатних математиків, які розвивають цю науку, відомо багато. Почесне місце серед них посідають жінки. Тому  сьогодні, на початку весни, напередодні жіночого свята, ми будемо говорити про них.

Ведучий 2 Але перш, ніж ми розпочнемо свою розповідь, я пропоную вам послухати пісню у виконанні Колоткової Юлії.

Звучить пісня

Ведучий 1 Хто ж такі жінки-математики?

Ведучий 2 Серед них багато красивих і щасливих жінок, які насправді займаються наукою, і наукою непросою, а тією, від якої у багатьох біжать мурахи по шкірі.

Ведучий 1  І ми сьогодні розповімо вам про тих, хто творив цю науку. 

Вихід учнів

Учень 1

Перше ім’я жінки, яке зустрічається в історії математики, це Феано. Про неї відомо лише те, що вона була найважливішим слухачем у школі Піфагора. Коли запитали самого Піфагора, скільки учнів відвідують його школу і слухають бесіди, він відповів: „Половина з них вивчають математику, четверта частина – музику, сьома частина мовчить і, крім того, є ще жінки”

Учениця 1

Серед жінок, які навчалися в школі Піфагора, знаходилась і надзвичайно красива молода дівчина Феано. Піфагору було 60. І одного разу, коли Вчитель залишився один в печері Прозерпіни, занурений у глибокі роздуми, він подачив, що до нього наближається юна красуня, з якою він ніколи не розмовляв наодинці. Дівчина стала перед ним на коліна і, не підводячи голови, почала молити вчителя, адже влада його безмежна, позбавити її неможливого кохання, яке спалює душу й тіло. Піфагор запитав імя того, кого вона любила... Як складно було жінці зізнатись у коханні до нього, свого вчителя. Піфагор мовчав. Він був вражений, він умів боротися зі своїми почуттями, але в цьому дівочому серці він побачив стільки ніжності та вірності. Піфагор підняв юну красуню з колін і Феано змогла прочитати в очах Учителя, що тепер їхні дві долі зливаються в одну.

Вони прожили щасливе життя і були еталоном подружніх стосунків. Феано подарувала Піфагору двох сині та доньку. Одного разу Феано запитали, скільки часу необхідно для того, щоб жінка, після того як мала стосунки з чоловіком, могла вважати себе чистою. Феано відповіла:”Якщо це стосунки з власним чоловіком, жінка чиста постійно, якщо з іншим – вона не очиститься ніколи”. Щоб сказати такі слова, треба бути дружиною Піфагора і кохати його так, як кохала Феано.Бо не шлюб освячує кохання, а навпаки – кохання виправдовує шлюб.

Учень 1

         Уделом истины не может быть забвенье,

         Как только мир ее увидит взор;

         И теорема та, что дал нам Пифагор,

         Верна теперь, как в день ее рожденья.

Феано прониклась ідеями свого чоловіка настільки, що після його смерті вона стала центром піфагорійського ордена, який існував протягом 50 років, що ж стосується ідей, то вони живуть і до наших днів.

Трагічно закінчилась історія Великого Піфагора, але доля подарувала йому жінку, жінку яка присвятила йому та його справі все своє життя.

Вихід учнів

Учень 2

Гіпатія – дочка відомого грецького вченого Теона. Вона народилася і жила в Александрії в 370-415рр. Гіпатія була першою жінкою-математиком, філософом, астрономом і лікарем. Вона була настільки всебічно освіченою, що на її думку зважали всі вчені того часу.

Вона складала астрономічні таблиці, писала написала грунтовні коментарі з теорії конічних перерізів Аполлонія Перги і на алгебраїчні твори Діофанта Олександрійського. Є відомості, що Гіпатія винайшла ареометр — прилад для визначення густини рідини, астролябію — прилад для визначення широти і довготи у астрономії, планісферу — зображення небесної сфери на площині, за допомогою якого можна вести обчислення сходу і заходу небесних тіл.

Близько 400 року Гипатія була запрошена читати лекції в знамениту Александрійську школу. Вона зайняла кафедру філософії, одну з провідних кафедр школи. На лекції завжди збиралося багато слухачів. До неї приїздили вчені з усіх кінців Римської імперії.

Учениця 2

Шістнадцять століть тому в Олександрії в сімї відомого математика Теона народилась донька, якій з легкої руки імператора Юліана дали імя Гипатія. Молода дружина Теона померла при пологах і дівчинку виховувала годувальниця. Гипатія зростала в оточенні книг. Широта інтересів, дивовижна роботоздатність краса та розум. Вона була прекрасною квіткою Олександрії, що розквітала і освітлювала своєю мудрістю все навколо.

Гипатія була ще зовсім юною, коли в неї зявились перші учні. Учні були в захопленні від свого вчителя. І серед них юнак на імя Полісфен, який незабаром став одним з кращих її учнів. Багато часу проводили вони разом в Олександрійській бібліотеці

Та не все так чудово було в Олександрії. Цей день на все життя залишився в памяті Гипатії наче кошмарний сон.Зграя сліпо віруючих людей рушила все на своєму шляху: розбивали статуї, ламали двері, псували фрески. Потім їхній гнів перейшов на олександрійську бібліотеку- рукописи та книги викидались у двір і там спалювались...

Після розгрому бібліотеки багато вчених назавжди залишають Олександрію. Гипатія з Полісфеном залишаються. Школа Гипатії продовжує працювати.

Популярність язичниці Гипатії, що росте в народі, не подобалася архієпископові Кирилу, і він вирішив знищити її. Це сталос в березні, під час Великого посту, напередодні світлого свята Пасхи. Гипатія закінчила читати лекцію і поверталась додому, пригадуючи свої слова, сказані зовсім нещодавно: „Краще думати і помилятись, ніж взагалі не думати.” Раптом на одній з вулиць дорогу їй перегородив натовп, озброєний камінням, черепками та палками. Гипатію кинули на землю, почали жорстоко бити. Пізніше неживе знівечене тіло Гипатії розрубали на шматки та спалили на вогнищі.

Полісфен пережив свою наставницю на 2 роки. Він продовжував пропагувати її ідеї, доки не загинув від ножа одного з убивць Гипатії.

Учень 2

З загибеллю Гипатія Олександрійської фактично зайшло сонце давньогрецької математики. Гипатія була її останньою представницею. "Після цих останніх спалахів полум'я грецької математики згасло, як недогорілих свічка", - писав Ван дер Варден.

Гіпатії присвячено багато віршів.

Гордість народу, серце і мрія:

В числах відчула музику,

Давній астроном Александрії –

Вченого світу Муза!

  Вогнем спопелили Гіпатію

  Мудру красуню безвинну,

  Вченого світу симпатію,

  Генія розум єдиний! 

Ведучий 1 Після смерті Гіпатії Александрійської протягом 1000 років в історії математики ми не зустрічаємо імен жінок.

Ведучий 2 І ось нарешті – Аньєзі Марія Гаетана, яка представляє 18 ст

Вихід учнів

Учень 3

Аньєзі Марія Гаетана (1718–1799) – відомий італійський математик Вона народилася в Мілані. Під керівництвом батька, професора Болонського університету вивчала математику і східні мови, володіла яскравими математичними здібностями і ерудицією. У 1750 р. зайняла кафедру математики в Болоньї. У творі "Основи аналізу", написаному 1748 р., Аньєзі зокрема довела, що будь-яке кубічне рівняння має три корені.В її честь плоску криву, яка описується рівнянням у(х2 + а2 ) = а2, назвали «Локон Аньєзї». Аньезі була першою в світі жінкою, що займала посаду професора математики в університеті, а саме в найстарішому Болонському університеті, заснованому в 11 ст.

Учениця 3

Марія Аньєзі народилась у багатій сімї, в якій, до речі, була 21 дитина. Марія Гаетана була найстаршою. Її батько з дитинства підтримував математичні здібності доньки. Таланти Марії до мов тафілософії проявились доситьрано. В 10 років Марія написала латинський трактат, в якому захищалось право жінки на освіту. В 13 років вона говорила на 7 мовах.

Коли в 1732 році померла її мати, Марія стала дуже релігійною і навіть просила батька відправити її в монастир. Але батько не погодився, бо надзвичайно пишався здібностями доньки і нічого не жалкував для її подальшого наукового розвитку.

В 30-річному віці були надруковані „Основи аналізу”. Праця, яка містила більше 1000 сторінок.

Крім чистої математики Марія займалась ботанікою, мінералогією, астрономією, богословям. Після смерті батька в 1752 році Марія Аньєзі відійшла від світського життя і стала наставницею Міланської богодільні.

Марія Аньєзі завжди була вірною католичкою і вважала, що наука та релігія не можутьсуперечити одна одній, а метою науки є вивчення звязку між ідеями та речами.

Учень 3

За спогадами сучасників, в юності Марія Аньєзі не була особливо гарною, але була привабливою. Проте, коли вона починала говорити на наукові теми, то своєю чистотою та розсудливістю ставала схожою на ангела.

Вихід учнів

Учень 4

Софія Жермен ( 1776-1831) – французький математик і філософ. Народилася в Парижі. З дитинства захоплювалась математичними творами, особливо історією математики. Оскільки того часу жінок не приймали до Політехнічної школи, Жермен, користуючись конспектами лекцій, брала участь у письмових вправах під псевдонімом Леблан. Жермен листувалась с Ж. Д'Аламбером, Ж.Фур'є, К. Гауссом, А. Лежандром та ін. Займалася теорією чисел, кілька формул у теорії чисел носять її ім'я. Жермен – одна із засновників математичної фізики.

За дослідження в теорії пружності одержала премію Паризької Академії Наук (1811). Це була перша премія, видана Паризькою академією жінці.

Учениця 4

Софи Жермен народилась за 10 років до Французької революції. Її родина з покоління в покоління займалась торгівлею і батько активно підтримував всі зміни, які відбувались на той час.

У віці 13 років Софі була дуже скромною та несміливою. Вважаючи, що сімя помішана на грошах та політиці, юна Софі шукала прихистку у батьковій бібліотеці, де й захопилась математикою. Проте батьки не поділяли захоплення доньки і тому вона змушена була писати свої викладки таємно вночі під ковдрою.

Софі було 19 років, коли заснували Політехнічну школу, але жінок туди не брали. Вона діставала конспекти та вивчала їх. А свої наукові праці підписувала чоловічим імям Леблан.

Жермен була ізольована не лише від учених мужів, а й від інших освічених жінок, з якими їй не дозволяв спілкуватись її соціальний стан. В якості Леблана вона вела переписку з Гаусом, була знайома з Пуасоном, Лапласом, дружила з Фурьє.

Хоча Софі Жермен, без сумніву, своїми роботами заслуговувала наукового ступеня, вона його так ніколи й не отримала.

Захворівши на рак грудей, Софі Жермен померла у віці 55 років. Усвідоцтві про смерть навпроти прізвища сказано «персона, що володіла власними коштами», на практиці це означало «незалежна жінка»

Учень 4

Софі Жермен Була автором видатних математичних робіт, але як жінка, що належала до середнього класу, вона так і не отримала заслуженого визнання у науковому світі. Тепер у дворі школи ім. Софі Жермен в Парижі їй встановлено пам’ятник.

Ведучий 1 Гипатії, маркізі де Шатле, Марії Аньєзі, Софі Жермен довелося витримати жорстоку боротьбу з нерозумінням сімї, друзів. Чи були вони щасливі в особистому житті? На це питання ніхто не зможе дати однозначної відповіді.

Ведучий 2 А зараз для всіх присутніх у залі нехай прозвучить пісня

Звучить пісня

Ведучий 1 Про одних з найяскавіших представниць ХІХ та ХХ століть ми поговоримо з вами зараз

Ведучий 2 І перша, про кого піде мова –це Ада Байрон

Учень 5

Англійка  Ада Лавлейс увійшла в історію як перша жінка-програміст.

З раннього дитинства вона проявила не дитячий інтерес до машин і різних промислових установок. Коли їй було 16 років, знаменитий математик того часу Огастес де Морган, помітив, що якби вона була хлопчиком, то безумовно б отримала почесне звання - "Сеньйор Врангиер", яке присуджувалось студенту математику. Ада займалась дослідженням аналітичної машини - прототипу сучасній аналога - числовій обчислювальній машині. В багатьох випадках вона виказувала думки, що наближались до сучасних ідей, наприклад: вона, писала про можливість створювати музику з допомогою обчислювальних машин, вказувала, що програма для машини буде вводитись з допомогою перфокарт. Вона запропонувала ідею неодноразового використання перфокарт.

Ада померла в 1852 р. у віці 36 р., в тому ж віці, що і її батько - великий англійський поет. і похована поруч з ним.

Учениця 5

Ада Байрон була єдиною дитиною англійського поета Джорджа Гордона Байрона та його дружини Анни Ізабели. Анна Ізабела за своє захоплення математикою отримала прізвисько «королева паралелограмів». Байрон же бачив свою доньку один єдиний раз у житті через місяць після її народження. Потім він підписав офіційне розлучення і назавжди залишив Англію.

Дівчинка отримала перше імя  Августа на честь звідної сестри Байрона, з якою, подейкували, у Байрона був роман. Тому ні мати ні родичі ніколи не називали цим імям дівчинку, а називали Адою.

Для навчання дівчинки, яку надзвичайно цікавила техніка, був запрошений шотландський математик.

Коли Аді виповнилось 17, вона була представлена королю та королеві. Виїжджаючи в світ вона познайомилась з Чарльзом Бебіджем, і це знайомство було доленосним. Крім того вона спілкувалась з Майклом Фарадеєм, Чарльзом Уітстоном та Чарльзом Діккенсом.

В 20 років Ада вийшла заміж за барона Кінга і подарувала йому двох синів і доньку. Але ні чоловік, ні троє дітей не могли завадити Аді з насолодою віддатися тому, що вона вважала своїм призванием. Заміжжя навіть допомогло їй, адже зявилось безпередійне джерело фінансування.

Довгий час імя Ади Лавлей було несправедливо забуте. Адже на той час жінкам непристойно було видавати свої твори під повним імям і вони ставили тільки ініціали.

Ада померла у віці 36 років від раку матки. В цьому ж віці колись помер і її  батько. Похована Ада Лавлейс у фамільному склепі Байронів поруч з батьком, який бачив її всього один раз за життя.

Учень 5

Мова високого рівня програмування називається Ада на честь леді Лавлейс.

І щороку10 грудня святкують День Програміста. Саме цього дня майже 200 років тому народилась Ада Лавлейс.

Ведучий 1            Если ты в жизни, хотя на мгновенье

            Истину в сердце своём ощутил,

            Если луч правды сквозь мрак и сомнение

            Ярким сияньем твой путь озарил:

            Что бы в решенье твоём неизменном,

            Рок ни назначил тебе впереди,

            Память об этом мгновенье священном

            Вечно храни, как святыню, в груди.

            Тучи сберутся громадой нестройной

            Небо покроется чёрною мглой –

            С ясной решимостью, с верой спокойной

            Бурю ты встреть и померься с грозой.

 

Ведучий 2 Ці слова належать видатному вченому- математику Софії Василівні Ковалевській. В ній одночасно жили математик і поет.

Вихід учнів

Учень 6

Софія Василівна Ковалевська-видатний російський математик; перша в світі жінка - професор і член - кореспондент Петербурзької академії наук.

Не маючи змоги навчатись у Росії, Софія Василівна вступає у фіктивний шлюб з Ковалевським і від’їжджає за кордон, де навчається у Карла Вейєрштрасса. Згодом вона стає його улюбленою ученицею.

Ковалевська довела одну із теорем диференціального числення, яку вивчають студенти математики, що носить її ім'я, вияснила і розрахувала форму кілець Сатурна, досліджувала обертання гіроскопа - приладу який вказує полюс світу і є орієнтиром при польоті в космічному просторі.

Світову славу Ковалевській принесла її фундаментальна праця «Обертання твердого тіла навколо нерухомої точки». До Ковалевської над цим питанням працювали Ейлер і Лагранж. Після їх праць тільки праці Ковалевської просунули вперед розв’язання цієї задачі.

Софія Василівна Ковалевська - доктор філософії, з вищою похвалою "Професор Стокгольмського Університету", лауреат премії Паризької і Шведської Академії наук, член - кореспондент Петербурзької Академії наук і просто дивовижна жінка.

Учениця 6

Математичні здібності Ковалевської проявилися дуже рано. Згадуючи своє дитинство, Софія Василівна писала, що через те, що не вистачило шпалер одна стіна її кімнати була поклеєна сторінками лекцій М.В. Остроградського по диференціальному і інтегральному численню. Дівчинка годинами розглядала таємничі знаки, намагаючись зрозуміти їх зміст.  Тому пізніше вона сприймала доведення основних співвідношень математичного аналізу як уже добре відомі.

У 18 років Софія Василівна вступила у фіктивний шлюб з Володимиром Ковалевським і виїхала за кордон. Володимир теж був науковцем. У Європі Ковалевські здобували освіту і робили перші кроки в науці.

Минуло кілька років і Софія Василівна повернулась на Батьківщину, у Росію. Вона хотіла викладати в університеті, але один з чиновників сказав їй: «Ви-жінка, а в нас викладають тільки чоловіки, і нам не потрібні ніякі нововведення» На що Ковалевська відповіла : «Коли Піфагор відкрив свою теорему, він приніс в жертву Богам 100 биків, з тих пір скотина боїться чогось нового». Їй запропонували місце вчительки у жіночій гімназії, але вона відмовилась: «Нажаль, я не досить добре знаю таблицю множення», і поїхала до батьків. Після її приїзду раптово помер батько. Але ця смерть примусила її по-новому глянути на свої стосунки з чоловіком. Володимир повернувся з Європи - і їх шлюб перестав бути фіктивним. Вона перестала цікавитись математикою, народила доньку, написала роман «Приват доцент». Але коштів не вистачало, тому чоловік зайнявся комерцією і «прогорів». А пізніше до Софії Василівни дійшли чутки, що Володимир захопився якоюсь жінкою. Це рівняння з одним невідомим Софія вирішила швидко. Влаштувала сцену, доньку залишила подрузі, а сама поїхала в Берлін. Розвязати задачу про щастя виявилось складніше, ніж вона думала.

Вона знову займається математикою. Аж ось з Росії приходить страшна звістка - Володимир Ковалевський покінчив життя самогубством. На пятий день голодування Софія втратила свідомість. Отямившись стала записувати якісь математичні викладки, а через кілька днів дала згоду читати лекці в Стокгольмському університеті. А ще через місяць, забравши з Росії доньку, переїхала до Швейцарії

За іронією долі він носив те ж прізвище, що й вона, був відомим соціологом та юристом. Він довго залицявся до неї, але підкорив серце лише після одного вечора. Вони вечеряли в ресторані, Софія перекинула на себе келих вина і дуже засмутилась через зіпсовану сукню. Наступного ранку Максим  Максимович Ковалевський прийшов  до неї з коробкою, у якій була сукня, як дві краплі води схожа на вчорашню. Зустріч з Максимом Максимовичем допомогла Софії Ковалевській віднайти душевну рівновагу. Він кликав її заміж, шуткуючи, що навіть прізвище змінювати не доведеться. Але їй було не до сміху. Серцем вона хотіла бути з Максимом, а розумом відчувала, що знову доведеться обирати між математикою та сімейним життям.

1891 рік вони з Максимом зустрічали в Генуї. Навіть не помітили, що гуляючи, забрели на цвинтар. „Знаєш, хтось з нас не переживе цей рік, недаремно ми зустріли його на кладовищі”,- сказала Софія Василівна. Через кілька тижнів він проведе її на потяг. По дорозі через різку зміну клімату Софія застудиться. Лікар поставить діагноз – запалення легень. Софії Василівні був всього 41 рік. Її донька в 13 років залишилась сиротою, повернулась до Росії і стала лікарем. „Занадто багато щастя”, - такими були останні слова Софії Василівни

Учень 6

З тих пір минуло більше 100 років, але ми неначе чуємо рядки, присвячені їй:

Душа из пламени и дум,

Пристал ли твой корабль воздушный

К стране, куда парил твой ум,

Призыву истинно послушный?

В тот звездный мир так часто ты

На крыльях мысли улетала,

Когда, уйдя в свои мечты,

О мирозданье размышляла.

Ведучий 1 Якщо ми будемо говорити про наших сучасниць, то їх дуже багато: Ніна Карлівна Барі, Софія Олександрівна Яновська, Ольга Олександрівна Ладижевська, Людмила Всеволодівна Келдиш і багато-багато інших.

Ведучий 2  Але зупинимось ми сьогодні на долі нашої співвітчизниці Ніни Опанасівни Вірченко.

Вихід учнів

Учень 7

Вірченко Ніна Опанасівна– український математик, доктор фізико-математичних наук, професор, академік-секретар відділення математики Академії Наук Вищої школи України, член Українського, Американського, Австралійського, Бельгійського, Единбурзького, Лондонського математичних товариств, Соросівський Професор (1997) голова Науково-методичної ради Всеукраїнського товариства політв'язнів та репресованих, має нагороду Ярослава Мудрого (1999), медаль "Будівничий України” (2001), медаль Андрія Первозваного (2005), знак від Міністерства освіти і науки України "Петро Могила” (2007), заслужений працівник освіти України (2006), "Викладач-дослідник – 2008”.

Автор понад 350 наукових та науково-методичних праць, у т.ч. 20 книг.

Учениця 7

А починалося життя Ніни Вірченко дуже просто: з любові до України, яку вона увібрала з молоком матері, духом батьківським вирощена та загартована, рідною природою виплекана.

Навіть псевдонім мала – УЖМА, за який її пізніше мучили на слідстві в КДБ. А розшифровується він так: Україна – Жінка – Математика – Астрономія або Українська жінка-математик!

До школи пішла в 6 років, вчилася на "відмінно”, а поведінка – "2”, їй нудно сидіти, вміла читати, писати, то все ходила по класу..., не слухалась вчительки...

Київ розпочався для Ніни з підвальної кімнати гуртожитку. 19 студенточок тулились в кімнатці. Та це не була біда для юної Ніни: головне, аби було, де голову на ніч прихилити.  "Із тих перших студентських літ, – згадує Ніна, – найбільше пам'ятаю: радість невимовну, неймовірну насолоду від занять Математикою і нестерпне почуття голоду! Це ж був голодний в Україні 1947-ий рік! На лекціях формули змішувалися перед очима зі шматочками хліба”...

А репресивна машина тоталітарного режиму працювала безперервно. За доносом Ніну було заарештовано 28 червня 1948 р.. Її звинуватили у політичній змові, заколоті, який таємно готувався. Далі все йшло згідно з відпрацьованим сценарієм: слідство на тій самій Володимирській вулиці, де стоїть її alma mater. А потім – Лук'янівська тюрма, 10 років спецтаборів за участь в "українсько-націоналістичній банді”.

І почалися етапи ... Дорога до Східного Сибіру, сорокаградусний мороз. Нарешті – тайшетські спецтабори (лісоповал, кам'яноломні, лікарня...). Ні радіо, ні газет, ні паперу – все суворо заборонялося. Листи – тільки двічі на рік. А про режим, знущання конвоїрів, наглядачів, про тяжку роботу, про хвороби, про 40-градусні морози, про втрату друзів – на це й слів не вистачить! А Ніна і там жила за своїм принципом – що ти зробив щодня для України?

Згодом, після смерті Сталіна, Ніну амністували. Повернувшись в Україну, закінчує університет, вступає до аспірантури. Достроково закінчивши аспірантуру, стає асистентом, через рік – старшим викладачем, а з 1967 р. – доцентом в університет.

Ніна Опанасівна – дивовижна, неповторна, світла Жінка, Вчений, Педагог з Божої ласки, особлива Людина! Всіх, хто має щастя спілкуватися з нею, вражає її людяність, безкомпромісність, унікальна щирість, чуйність, скромність, принциповість, сердечність, працелюбність, невтомність, незгасаюча енергійність.

Ніна Опанасівна часто говорить: "Щоб бути добрим педагогом, треба бути: Вченим, Філософом, Актором-віртуозом своєї справи, Вихователем, Людиною”.

Учень 7

На закінчення хотілося б процитувати деякі поради Ніни Опанасівни:

Нічого не бійтесь, аби не розминутися з честю!

Шануйте ідеали національної історії, культури своєї батьківщини;

Шукайте в творчості джерело духовного існування;

Беріть приклад із орла та мурашки;

Думайте про тих, кому ще гірше;

Якомога повніше реалізуйте свій інтелектуальний потенціал;

Живіть і працюйте так, ніби доганяєте кур'єрський поїзд;

А мова ваша хай буде вільною, образною, барвистою, яскравою, соковитою, запашною!

Ведучий 1  Трагічні долі великих жінок – вчених викликають співчуття і смуток.

Чи заслуговували вони такого життя? Адже більшість з них шукали своєї долі в чужих краях, без грошей, залишаючись самими, без рідних, друзів та підтримки. Повністю віддаючись своїй праці, вони втрачали повноцінне життя, здоров`я. Займаючись чоловічою роботою, вони забували про просте жіноче щастя.

Звучить пісня „Посвящение женщине”

На сцену виходять дівчата в образах героїнь

Ведучий 2 Здавалося б, світова слава і визнання це те чого вони прагнули, те що мало зробити їх щасливими, але відомість навпаки приносила негаразди в життя жінок.

Чи були вони щасливими? Важко сказати, але мені здається, те що їх пам`ятають, шанують, завдячують їм і посьогодні є великою нагородою, є спокутуванням того, що вони втратили за життя.

Категорія: Методичні розробки | Додав: ЦПТО
Переглядів: 3069 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 1.5/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: