Вівторок, 17.07.2018, 16:01
Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Вхід

ДПТНЗ "Переяслав-Хмельницький ЦПТО"

Меню сайту
Випадкове фото
Форма входу
Корисні посилання








Національна гаряча лінія
Національна дитяча гаряча лінія
Наші координати
08400,
Київська область,
м.Переяслав-Хмельницький,
вул.Можайська, 5.
тел.5-45-68;5-20-40
E-mail: ptu_22_phm@ukr.net
Опитування
Яка професія В ЦПТО вам подобається?
Всього відповідей: 721
Лічильник
www.reliablecounter.com
Пошук

Каталог файлів

Головна » Файли » Методичні розробки

Свято рідної мови "Мови чарівної голос"
11.04.2012, 22:29

Державний професійно-технічний навчальний заклад
 «Переяслав-Хмельницький центр професійно-технічної освіти»

 

Свято рідної мови "Мови чарівної голос"

 

 Підготувала

                                                      викладач української мови та літератури
                                                                                              Капшук В.С.

Мета: розвивати творчі здібності, естетичні смаки, культуру мовлення, чуття слова, навички сценічного мистецтва, виразного читання поезій, мовлення і мислення учнів; сприяти формуванню високоморальної особистості; виховувати повагу до рідної мови, ціннісне ставлення до її мистецьких надбань.

 Обладнання: святково прибрана зала, мультимедійна презентація.

 

Під звуки фанфар на сцену виходять ведучі.

 

 

1-й учень                                  
Земля моя, найкраща і єдина!
Я спів твій серденьком своїм ловлю!
Моя найкраща в світі Україна,
Я щиро й віддано тебе люблю!
Мій край чудовий — Україна!
Тут народились ти і я.
Тут над ставком верба й калина,
Чарівна пісня солов’я.

 

 

2-й  учень                                      
 Все найдорожче в цілім світі,
Бо тут почався наш політ
Цвітуть волошки сині в житі,
Звідсіль ведуть дороги в світ.
А найдорожча рідна мова —
Джерельцем радісно дзвенить.
І мила пісня колискова,
Чумацький Шлях кудись зорить.

 3 учень                                          
 
Усе найкраще і єдине,
І радощі усі, й жалі…
Мій рідний краю, Україно!
Найкраще місце на землі!
Всіх нас єднає рідна мова
Всіх, хто живе у цім краю.
Вона прекрасна, світанкова,
Я в ній свою наснагу п’ю.

 4  учень  
  
Бо наша рідна мова-мати,
Снагу і силу нам дає.
Нам стежку в світ дано топтати,
Поки в нас рідна мова є!
І як гуртом, не поодинці,
Почнемо в світ її нести,
То й доти будем — українці
Поміж народів сміло йти!

 5 учень 
 
А знехтуємо рідне слово —
Земля цього нам не простить,
То ж сяй над світом, рідна мово!
Тобі в віках судилось жить!
Цвіти і смійся, рідне слово!
У серці щирому звучи!
Моя чарівна, рідна мово,
Лети над світом не мовчи!

 1-й учень. Доброго дня, шановні друзі! Вітає­мо вас на святі рідної мови! Віримо, що у цій залі зібра­лися щирі українці, котрим не байдужа доля рідного слова.

 2-й  учень. Сьогодні, 21 лютого, увесь світ відзначає  Міжнародний день рідної мови. Ми хочемо долучитися до урочистого відзна­чення цієї славної дати та переконати вас, що мова — це безцінний дар, який треба шанувати, як батька і матір, родину і батьківщину. До щирої бесіди, до гарної пісні, іскрометного жарту зібрала сюди нас рідна мова.

 3учень. Ми - українці. Живемо у вільній незалежній державі — Україні. Розмовляємо рідною державною мовою. А мова в нас красива і багата, мелодій­на і щира, як і душа нашого народу. Мова - то цілюще джерело, і хто не припаде до нього устами, той сам всихає від спраги.

  4-й учень
                            Слова летять у душу, як лебідки,
                               І пахнуть п'янко житом і росою,
                               Калиною, цілющою травою,
                               Вербички юної дівочою косою...

 5-й учень              Слова летять у душу, як лебідки,
                               О Боже, це неждане щастя звідки?!
                               Чи ненькою дароване, весною,
                               Чи сивих предків піснею дзвінкою? 

Звучить пісня «Я люблю Україну»

1 учень. Мова - то найперша ознака нації. Є мова - є і держава, є і народ. Тому так ревно, так планомірно нищили українську мову наші вороги - «раби на розум і на вдачу». Вони добре розуміли, що «людина без мови - то глина безлика, безязика отара овець». А отарою так легко управляти.

 2-й учень. Із сивої глибини віків вона бере свій початок. Шлях її розвитку — це тернистий шлях боротьби. Багато, дуже багато жорстоких літ і століть пережила наша рідна, наша невмируща мова, мужньо знісши і витерпівши наругу і найлютіших царських сатрапів та посіпак шляхетсько-польських, і своїх панів та підпанків недолугих, і запопадливих партійних функціонерів...

 Учениця виконує молитву

  Мово  моя  українська! Пресвятая  Богородице мого  народу! Від  наших  пращурів,  чорнозему,  любистку,  м’яти,  рясту,  євшан-зілля,  роси,  дніпровської  води,  від  зорі  і  місяця  народжена.

Мово рідна! Мудра  Берегине, що  не  даєш  згаснути  земній  славі  народу  нашого  та  тримаєш  його  на  небесному  олімпі волелюбності  і  гордості  духу.    

Мово  наша! Життєдайна  криниця  на  неосяжній  дорозі  людської  долі! Твої  джерела  б’ють з  правічних  глибин  матінки-землі,  тому  й  вогненна  така. Купаються  в  тобі  нічні  зорі,  тому  й  чарівна  така, кохаються  в  тобі вуста  матері, тому  й  ласкава  така. Зцілюєш  ти  втомлених  духом,  даєш  наснагу,  здоров'я  та  довгий  вік,  даруєш  безсмертя  тим, хто  живе тобою  і  вдихає  тебе, молиться  словом  твоїм.

Мово  наша! Пресвятая  й  незаймана  діво! Яничарами  по  степах гнана,  на  курних  шляхах переймана,  чужинцями  нищена,  у  рідному  домі  ув’язнена,  на  відкуп  віддана, ідолами  потоптана,  у  рабстві  упокорена.

Мово  наша! Недоросла  зрілості,  передчасно  змарніла,  у  муках  виснажена,  нищенкою вбрана, онуками-покручами зневажена. Стражденнице,  великомученице, матір Божа  наша, до  Сибіру  й  на  Колиму заслана, у  Соловецьких  ямах  гноєна, стонадцять  раз  розстріляна, чорнобильським  порохом  припорошена.

Прости  нас, Мово! Прости  гріхи  наші  вільні  і  невільні,  великі  й  малі,  прости  той  звабний  плід  та  отруйне  зілля, що  увійшли  в  нашу  кров та  плоть  і  густо  вродили.  На  горе  нащадкам. Прости  і  онови  цю  великостраждальну  землю,  на  якій  диявол  правив  свій  бенкет.  Де  здичавілі  й  сп’янілі  янголи  забули  Бога  свого  та  Святі  закони. Прости  нас, звироднілих  нащадків  великого  козацького  роду,  що  увірили  лукавим  пророкам землі чужої,  зрадивши  самих  себе.

Повернися, рідна,  до  всіх  нас, до  кожної  оселі  та  родини.  Де  б  ми  не  були. Закликаємо  тебе  із  нетрів  забуття,  висвячуємо  святою  водою і  вогнем  лампад,  відданою  любов’ю  синів  і  доньок, цілуємо  лик  твій  святий і  скорботний,  матір  Божа, Берегине, Мово  українська!

Прости! Воскресни! Розродись ! Заквітни  вічно  живим  і  молодим  народним  словом. Освіти  нас  від  душевного  мороку  та  очисти  цю  древню  свято-руську  землю, Русь - Україну, возвелич  і  порятуй  на  віки - віків.

 

3учень. Для нас рідна мова — це не тільки дорога спадщина, яка об’єднує в собі народну мудрість, вироблену десятками й сотнями поколінь. Це наша гордість, бо все, що створено нею, увійшло в скарбни­цю загальнолюдської культури.

4учень. Весь світ віддає шану великим волода­рям українського слова —         Т. Шевченку та Івану Франку, Лесі Українці та Михайлу Коцюбинському, Івану Нечую-Левицько­му та Григорію Сковороді, Івану Котляревському та багатьом іншим майстрам слова, що довели милозвучність та багатство мови, щоб передати прийдешнім поколінням цей дорогоцінний скарб, гідну покоління спадщину, котру треба примножувати та оберігати.

3 - й учень. Ми можемо багато говорити про мову та її красу, але думаю, що переконливіше будуть звучати поезії. Пропонуємо вашій увазі поетич­ні перлини про мову.

1 – й читець  
Дзвенить струмочком рідна мова,
Усі слова знайомі в ній.
Але вживати кожне слово
Ти в мові правильно зумій.
Тут треба всім багато знати,
З дитинства правила учить,
На все життя запам’ятати
І мову понад все любить.
Бо ж найтепліше рідне слово,
Воно — як мамина рука.
Крилате, ніжне, світанкове,
Хоч доля в нього нелегка.
Воно з глибокого джерельця,
Із лісу, степу, із трави...
Прийми його до свого серця
І з рідним словом вік живи.

 2-й читець     
 Рідна мово моя, поетична, пісенна,
 Пелюсткова і ніжна, як спів солов’я,
Як народу душа: щира, добра, натхненна,
Ти найкраща у світі, бо рідна моя!
Скільки в мові тепла і палкого кохання!
 Туги й щастя дзвінкого, і світла душі,
 Та іскристої радості і шанування,
Що хоч просто говориш – виходять вірші.
То струмочком дзвенить, то сміється й співає.
 То іскринками гумору враз спалахне.
Скільки слів в тобі є, лиш Господь один знає,
Мово рідна моя, ти як сонце ясне.
 Бо слова твої серця уміють зігріти,
Приголубити, втішити можеш одна.
Мово рідна, ну як нам тебе не любити?
Ти весела і ніжна, неначе весна.

 3- й читець
 Так, рідна мова — це душа народу,
Його поезія і пісня, і казки.
 Оспівує він нею всю природу,
Несе в своєму серці залюбки.
Бо в ній усе — і рушники з квітками,
 І хліб та сіль, як гості на поріг.
Й свята Мадонна — мати з діточками,
 І Матір Божа — вічний оберіг.
 І верби, що схилилися на воду,
 Калини цвіт, дівочий ніжний спів.
 Все те найкраще, що в душі народу,
Про що віками мріяв, що любив.
В садку вишневім засміялась хата,
З дитям за руку — мати молода...
 О! Мово рідна, щира і багата —
Потрібна, як повітря і вода!
Як хліб і сіль, як росяне світання.
В тобі живуть такі п’янкі слова
 Любов і добрість, трепетне кохання,
Ти вічна, мово, щира і жива!

 4- й читець                  Мова, наша мова —

                                       Пісня стоголоса,

                                      Нею мріють весни,

                                      Нею плаче осінь.

                                      Нею марять зими,

                                      Нею кличе літо.

                                      В ній криваві рими

                                      Й сльози «Заповіту».

                                      Я без тебе, мово, —

                                     Без зерна полова,

                                     Соняшник без сонця,

                                     Без птахів діброва.

                                     Як вогонь у серці,

                                     Я несу в майбутнє

                                     Невгасиму мову,

                                     Слово незабутнє.

Звучить пісня «Лише у нас на Україні»

5 –й учень. Ми переконалися, що поетичною мовою можна все змалювати й охарактеризувати: чарівні картини природи і людські почуття, найширшу гаму барв та гармонію людських стосунків. Мова — це показник культури людини. Недаремно говорять: «Заговори, щоб я тебе побачив». Зречення рідної мови, зрештою, призводить не тільки до мовної деградації, а й до самознищення особис­тості.

 

1-й учень. Шкода, правда, що дехто не бачить цього. Інколи стаємо варварами рідному слову та куль­турі, немилосердно знівечуючи й власні душі. Звернімо ува­гу на нашу повсякденну мову. Чому вона така бідна, засмічена?  Особливо це стосується сучасної молоді. Дехто з наших ровесників не замислюється над тим, що мовна культура є свідченням вихованості та розумового інтелекту молодої людини. Пропонуємо вашій увазі сценку «На дискотеці».

                                                   Звучить музика

 Хлопець. — Прівєт, бебі. Давай знакомитись. Я — Дєня с пятой школи. А тебя як звати? Можна тебя пригласити на танець? Шчас такий музон класний буде — полний отпад! То шо, підем стряхнемось?

Дівчина. — Вибачте, мені зовсім не хочеться танцювати. Не ображайтесь на мене. Я просто слухаю музику.

Хлопець. — Ти шо гоніш, дєтка? Який слухаю? Погналі, слиш?

Дівчина. — Я ще раз у вас прошу вибачення, але я танцювати не хочу. Та й музика мені ця не до вподоби...

Хлопець. — Класний музон! А ти шо, мєдляк ждеш? Тобі мєдляк наравиться шолі? Ну, ти дайош!

Дівчина. — Ні, вибачте, але я зовсім не хочу танцювати. До побачення. (Дівчина пішла.)

Хлопець. — От, блін, кльова діваха, але шото ламається. І чого?

 5- й учень. І справді, чого? А ви не здогадуєтесь? Хоча могло б бути інакше.

 Звучить музика
Хлопець. Привіт! Мене звати Денис. Дозвольте запросити Вас до танцю.

Дівчина. — Будь ласка! Якраз звучить моя улюблена мелодія.

Хлопець. — Ви знаєте, наші смаки цілком збігаються, це так приємно. (Дівчина усміхнулась) Перепрошую, у Вас, мабуть, таке ж чудове ім’я, як і Ваша добра усмішка? Як Вас звати?

Дівчина. — Мене звати Катя.

Хлопець. — Чудове ім’я і Вам дуже личить! (Танцюють) Катю, а Ви не образитесь, якщо я запрошу Вас до наступного танцю?

Дівчина. — Ви, Денисе, такий чемний хлопець, що Вам важко відмовити.

Хлопець. — Дякую.

 5учень. Ось так з чемної мови, за якою чисті помисли, можливо, і зародиться справжня дружба. А хто нехтує культурою рідної мови, потрапляє в жалю­гідне становище, хоча, на жаль, сам цього не усвідомлює. Тож насолоджуйтеся красою рідного слова та вітайте гучними оплесками на цій сцені танцювальний колектив «Альта».

 Танцювальний колектив виконує композицію «Веснянки»

 1- учень. Для вас звучить пісня «Сам собі країна» у виконанні Дмитра Руденка та Віталія Апановича.

 Учні виконують пісню

4-й учень. Наша мова – це наша гордість. Вона поетична і ніжна, в ній невичерпна криниця багатства. Скільки б не звертався до неї, а кожного разу відкриваєш щось нове. Про багатство і красу української мови захоплено відгукуються не лише її носії, але й іноземці. Ось яка розмова відбулася далекого 1916 року в купе поїзда «Львів- Відень».

 2 –й учень.  Було це давно, ще за старої Австрії в далекому 1916 році. У купе вагона 1-го класу швидкого поїзда «Львів - Відень» їхали чотири пасажири: англієць, німець, італієць і українець, відомий львівський юрист Богдан Костів. Балачки велися навколо різних проблем і тем, нарешті заговорили про мови: чия мова краща і котрій із них належить світове майбутнє.

Першим заговорив англієць:

- Англія - країна завойовників, мандрівників і мореплавців. Англійська мова - це мова Шекспіра, Байрона, Діккенса, Ньютона, Дарвіна. Безумовно, англійській мови належить світове майбутнє.

- Ні в якім разі, - гордовито промовив німець. - Німецька мова - це мова двох великих імперій: Великонімеччини й Австрії, які займають більше половини Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Міллера, Гегеля, Канта, Вагнера, Гете, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова претендує на світове панування.

 4-й учень. Італієць посміхнувся і тихо промовив:

- Панове, ви обидва не маєте рації. Італійська мова - це мова сонячної Італії, мова музики й кохання. На мелодійній італійській мові написані кращі твори епохи Відродження, твори Данте, Боккаччо, Петрарки, лібрето знаменитих опер Верді, Пучіні, Россіні. Тому італійська мова має бути провідною в світі.

 1-й учень. Українець довго думав, нарешті промовив:

- Я також міг би сказати, що моя рідна мова - це мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, мова геніального Тараса Шевченка. До пророчих передбачень Шевченкової поезії досі ніхто в світі так і не піднявся. Це лірична мова кращої з кращих поетес світу - Лесі Українки, мова нашого філософа-мислителя Франка, який вільно володів чотирнадцятьма мовами, в тому числі й названими тут. На нашій мові звучить понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, ніж у вас усіх разом узятих. Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте вашим шляхом не піду. Ви ж, по суті, нічого не сказали про багатство і можливості своїх мов. Чи могли б ви своїми мовами написати невеличкий вірш, в якому усі слова починалися б з однакової літери?

- Ні, ні, ні! Це неможливо, - відповіли в один голос англієць, німець та італієць.

- Це у вас неможливо, а нашою мовою це зовсім просто. Назвіть якусь букву, - звернувся він до німця.

- Хай буде буква «С», - сказав той.

- Добре. Вірш називається «Самотній сад».

Сипле, стелить сад самотній
Сірий смуток - срібний сніг,
Сумно стогне сонний струмінь,
Серце слуха скорбний сміх.
Серед саду страх сіріє,
Сад солодкий спокій снить,
Сонно сиплються сніжинки,
Струмінь стомлено сичить.
Стихли струни, стихли співи,
Срібні співи серенад,
Срібно стеляться сніжинки -
Спить самотній сад.

2-й учень. - Геніально! Незрівнянно! - закричали англієць та італієць. Потім усі змовкли. Говорити вже не було потреби.

 

4-й ведучий. Так, українською мовою можна передати будь-які події, слів вистачить, щоб описати сміх і смуток, найтонші й найскладніші почуття та думки, найвищу красу, задовольнити найвитонченіший смак. Все у ній є, тільки треба наполегливо вивчати, безмежно любити її і пишатися нею. Для вас звучить пісня у виконанні В’ячеслава та Зої Харламових.

Звучить пісня «Ти – найкраща»

1учень. Ми — діти вільної України. Любімо рідну мову, не даймо себе збити з дороги тим, у кого замість серця камінь. Дослухаймось до людей, що вболівають за чистоту та культуру мови, не йдімо на повідку у людей бездуховних, цинічних, бездушних

2учень. Друзі! Простуйте світом гордо й неза­лежно, знайте, що ви діти вільної України, багатостраждальної, але роботящої і доброї, щирої вашої Батьківщини. Вона одна у нас, як мати. І від нас усіх залежить, якою вона буде, наша мила Вітчизна. Любіть свою мову, свій милий край, свою Україну.

3учень. Почуйте, друзі, крик згорьованої душі українських поетів, зойк із зраненого серця, відчуйте їхні болі у своїй душі — і згадайте, що ми — українці, нащадки козацького роду, а не хохли без роду і пле­мені.

4учень. Замисліться. Ніхто не прийде наводи­ти нам лад у нашій хаті. Ми мусимо робити це самі, власними зусиллями. Пам’ятайте, поки буде жити українська мова, доти існуватиме українська нація, бо мова — дух народу.

5-й учень.                                                          Не цурайтесь мови, люди,
Рідного джерельця.
Хай вона струмочком буде,
Хай дійде до серця.
Хай вона в піснях лунає
Кожен день і в свято.
Соловейком хай співає
В українській хаті.

1-й учень.

Бо ж така багата,
Українська мова,
Неповторна, і крилата,
І така чудова!
І цвіте у ній кохання,
Рушники з квітками.
Мрії наші і бажання,
Верби над ставками.

2-й учень.

Найрідніше, сокровенне,
Найдорожче в світі.
І святкове, і буденне,
В ній — батьки і діти.
Не цурайтесь, люди, мови,
Не цурайтесь роду.
Як зачахне рідне слово,
Не буде народу.

 
3-й учень.          
Мова — краса спілкування,
Мова — як сонце ясне,
Мова — то предків надбання,
Мова — багатство моє.
Мова — то чиста криниця,
Де б'є, мов сльоза, джерело,

 

4-й учень.

Мова — це наша світлиця,
Вона — як добірне зерно.
Мова — державна перлина,
Нею завжди дорожіть:
Без мови немає країни —
Мову, як матір, любіть.

 Звучить пісня «Мова єднання»

Категорія: Методичні розробки | Додав: ЦПТО
Переглядів: 2864 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0